Кожен з нас є хвацьким користувачем Instagram, Youtube або Facebook. Всі ми давно вже варимося у казанку Всесвітньої павутини. Підсвідомо підозрюємо, що життя поза Інтернетом існує, але кидати чудо цивілізації не збираємося. Проте чи усвідомлюємо ми, що зробили самі себе жертвами постійного серфінгу?
Наш мозок дуже пластичний, а нейроні зв’язки постійно змінюються у зв’язку з нашими діями та активністю. Коли ми щось довго робимо, то зв’язки міцнішають та стають більшими. Відповідно те, що ми практикуємо – створює нас самих. Проте що, якщо ми постійно практикуємо Інтернет-серфінг?
Старий добрий дядько Інтернет організований так, щоб максимізувати кліки та переходи. Такий собі принцип доміно. Через те, що ми звикли отримувати максимум за мінімум витраченого часу, в нас напрацьовується короткочасна увага. Instagram– найкраща ілюстрація того, що ми витрачаємо лише секунду на перегляд фото. Таким чином мозок звикає до постійного «перемикання» уваги та неосяжного потоку інформації за стислі терміни. Як я вже казала, наш мозок – дядько пластичний, тож зв’язки нейронів починають формуватися за схемою «чверть секунди», тому що немає довгої концентрації.
Пояснення дуже просте. Спочатку вся інформація проходить через короткочасну пам’ять. Далі за ідеальних умов(котрих майже ніколи ми не створюємо) вона переходить в більш стиснутому вигляді у довгострокову пам’ять. Між цими двома процесами, вступає в дію найбільше зло – наше бажання сприйняти великий об’єм інформації за дуже короткий термін.
Ми звикли обирати все найкоротше: п’ятихвилинні відео, стислі пости, невеликі статті. З нашого життя зникають наукові дослідження, аналітика, романи, поеми. Ніби нам цього замало, ми ще й розвиваємо в собі читання по діагоналі. Одна інформація змінює іншу миттєво, накладається та стирає її. Такий серфінг послаблює нейроні зв’язки, котрі відповідають за глибоку концентрацію. Активність миттєвого перемикання з кожним новим кліком збільшується і це лише ще більше затягує . Погодьмося, ми не звиклі до книг більше 250 сторінок. Нам здається, що вони переповнені ліричними відступами і нікому непотрібними діалогами. Розцінюємо кожного автора, кожнісінький пост або статтю, як крадіжку нашого дорогоцінного часу.
Чому трапляється так, що ми через деякий час забуваємо інформацію, котра нас зацікавила? Все просто – короткочасна пам’ять не перейшла у довготривалу. По-перше, об’єм короткочасної пам’яті дуже малий, а обсяг інформації секундного серфінгу занадто великий. Образно кажучи, ми перевантажуємо та спопеляємо нашу робочу пам’ять. По-друге, ми натреновуємо нашу увагу концентруватися лише на кілька секунд. Мозок звикає реагувати вибірково та швидко «опрацьовувати» отриману інформацію. Проте на останнє ми не залишаємо йому навіть часу.
Інтернет – це не зло, але ми не вміємо правильно ним користуватися, тому стаємо його жертвами. Необдуманий серфінг продукує розсіяність та погану пам’ять. Тож серфіть з розумом і буде вам щастя!