Аби більше довідатись про таку цікаву річ, як самооцінка, а також про її вплив на наше життя, спілкуємось із психологом і гештальт-терапевтом Анною Шишановою.
– Що ж являє собою самооцінка? Як і у якому віці вона формується?
– Очевидно, що самооцінка – це ставлення людини до самої себе, до своїх вчинків, дій і навичок, а також можливість більш-менш адекватно себе оцінювати. Чесно кажучи, точний проміжок часу, за який вона формується, визначити неможливо. Самооцінка може розвиватись дуже довго, починаючи з перших місяців від народження дитини (до прикладу, пронизливий крик малюка, аби покликати маму, якраз і є зародком самооцінки). У юнацькому віці самооцінка продовжує формуватись (підлітки ж часто питають себе: “Чи добре я напишу?”, “Чи зможу довести свої знання?”). Навіть дорослішаючи, коли ми щось робимо, то все ще чекаємо на оцінку від сторонніх, бо, незважаючи на власну думку про те, що зроблене є добрим, боїмося, що хтось усе одно сприйматиме це по-іншому. У таких випадках наша самооцінка або погіршується, або покращується. Але все-таки вона формується протягом усього життя.
– Які фактори впливають на її становлення?
– Я думаю, що, насамперед, це – сім’я: батьки, поряд з якими зростає дитина, той зв’язок між ними усіма, який дозволяє їй адкватно оцінювати себе і те, що вона робить (те, як вчинок оцінюють і те, як вона особисто його оцінює). В пілітковому віці молода людина багато спілкується зі своїми однолітками. В компанії ровесників, де є, наприклад, одна красива дівчина, яка найстильніше одягається і т.п., усі інші дівчата порівнюватимуть себе з нею. А слідом – і з сестрою, і з мамою, і з родиною. Саме у тих порівняннях й становиться самооцінка. Це довгий період, який може тривати роками.
– Люди із яким рівнем самооцінки досягають найкращих результатів в особистому, професійному та суспільному житті?
– Навряд чи існує конкретна відповідь на це питання… Та я гадаю, що часто люди із заниженою самооцінкою можуть досягати найвищих вершин. У кожної людини приблизно до 21 року розвиваються почергово шизоїдна частна особистості, потім невротична, а ще пізніше – нарцистична. Якщо самооцінка людини занижена в шизоїдній частині, то вона боятиметься виходити у світ і взагалі що-небудь робити (це ж відбуватиметься, якщо ця ділянка мозку недорозвинена або травмована); у випадку із завищеною самооцінкою людина може думати, що їй під силу звернути гори, але за межі її уяви це не вийде. Коли самооцінка занижена у нарцистичної особистості, то це навпаки, завжди підштовхуватиме її вперед (Пам’ятаєте, що нарцисизм – це ознака людини, котрій повсякчас потрібно досягати чогось більшого? Така особа живе результатами. Світ без особистих успіхів для такого індивіда просто не існує), тож в будь-якому випадку вона досягне бажаних результатів. Що ж до нарциса із завищеною думкою про себе, то він досягатиме майже таких самих високих результатів у житті, як і попередній.
Зрештою, я не думаю, що самооцінка аж так впливає на бажання чогось досягнути або щось побачити.
– Інтровертованість чи ектравертованість яким-небудь чином пов’язані із рівнем самооцінки?
– У жодному разі. Адже інтровертована людина усього лиш, так би мовити, закрита у собі, вона рідше дозволяє почуттям вириватись назовні. Та це не означає, що у неї проблеми із самооцінкою. І це навіть навіть не свідчить про те, що вона сором’язлива. Інтроверт може подумати: “Я кращий за тебе!”, але уголос цього не скаже, в той час як екстраверт легко це промовить. Так, екстравертованій людині легше виражати свої почуття, вона швидко йде на контакт, але це ніяк не пов’язано із самооцінкою.
Самооцінка – це наслідок тих установ, які нам привили з дитинства, те, що ми вважаємо вірним або невірним, прийнятним або ні. Малюк же не знає, де “добре”, а де “погано”, дитина ще не знає, яких успіхів достатньо. А батьки нерідко дають неадекватні установи своїм чадам: те, що вдома “добре”, деінде може бути ознакою поганого тону абощо. У результаті дитина просто заплутується і вже не може адекватно оцінювати зроблене, а в майбутньому – не зможе вірно оцінювати себе. От, скажімо, милі, гарні дівчата у підлітковому віці починають скиглити: “Я страшна…”. Подібні думки надзвичайно сильно впливають на самооцінку. Коли вдома батьки визнають її симпатичною молодою леді, це дасть одні плоди: підлітковий вік і ці моменти невпевненості минуть швидше, а самооцінка не постраждає. У разі приниження батьками, у дитини не залишиться жодних шансів на формування здорової самооцінки, якою красивою вона не була б.
– Як навчитись адеватно оцінювати себе?
– Думаю, якщо мама з татом не навчили змалечку цьому, то без зміни самого себе тепер нічого не вийде. До підліткового віку людина не може адекватно оцювати саму себе. Знову ж таки, колосальну роль відіграє вплив матері та батька. Коли мама вчить доньку готувати, вишивати абощо, а батько навчає сина рибалити чи ремонтувати щось, – от саме ці моменти допоможуть підлітку в адаптації у дорослому світі та формуванні самооцінки.
У нашому менталітеті присутня одна негативна деталь: невміння хвалити. Як часто ми чуємо: “Це недосконало”, “Це непогано, але…”, “Можна було б зробити краще”… Так чи інакше, усі ці “але” псують картину. Для дітей подібні слова чути болісно: потрібна конструтивна критика (“О, ти зварила чудовий суп! А без цієї приправи вийшло б ще краще!” замість “Навіщо ти всипала туди цю гидоту?!”).
Аби уміти вірно оцінювати себе, потрібен хтось, на кого можна опиратися, тому що тільки поряд з іншими людьми ми розуміємо, хто ми є.
– Які способи можуть допомогти людині поліпшити власну думку про себе? Чи відомо, скільки людей мають той чи інший рівень самооцінки?
– Щодо досліджень, то точних цифр назвати не можу. Але, на мій погляд, багато залежить від ментальності. Наприклад, на Західній Україні, переважає висока самооцінка у жінок і низька – у чоловіків.
А людям, які мріють про вищу самооцінку, варто пам’ятати: самостійно цього досягнути буде важко. На порятунок прийдуть люди, які її оточують: чи то друзі, чи то рідні. Не обов’язково таким помічником повинен стати психотерапевт. Врешті-решт, у кожного з нас є той, хто може допомогти у цій нелегкій справі.