Сміливі завжди мають щастя. Я черговий раз переконалася в цьому, поспілкувавшись з цікавою, неординарною особистістю – Романом
– Для початку розкажи декілька слів про себе: звідки, скільки років, чим займаєшся, захоплюєшся.
– Народився і проживаю у Львові. Мені 21 рік і захоплень в мене, якщо чесно, дуже багато, так, що навіть не знаю, де взяти час на все. Одне з найголовніших моїх хоббі – це футбол, при чому у всіх його виявах: це і самому грати на полі і подивитись на стадіоні і пограти у ФІФА на комп’ютері. Також займався тайським боксом, ходжу в зал, люблю шахмати. Вивчаю іноземні мови, наразі вдосконалюю рівень англійської і вчу польську, перед польською вчив німецьку. Також зараз вчу кілька мов для веб-програмування:) Ну і, звісно, головне хоббі – це подорожувати:)
–З чого почалося твоє захоплення подорожами? Як ти наважився на перший виїзд?
– Мабуть, все заклалось з поїздок з батьками на море чи в горив їх літню відпустку. Завжди з нетерпінням чекав, коли ми знову кудись поїдемо. Але загалом я помітив, що я не з тих людей, які люблять 2 тижні валятись на пляжі. Довше тижня я не витримував, мені ставало нудно і коли я став старшим свої власні подорожі я почав планувати по-іншому. Я хотів відвідати якомога більше міст України, а подорожувати головне тільки почати, а потім годі зупинитись. З кожним новим містом України хотілось відвідати ще і ще, хотілось, щоб не залишалось областей, в яких я ще не був. Пізніше переключився на нові країни і теж зупинитись важче, тепер хочеться нові континенти. Боюсь, щоб я потім не захотів на іншу планету:)
– Скільки тобі було років, коли ти здійснив першу самостійну подорож?
– Мені було 16 років, я вирішив з друзями поїхати в Київ на футбольний матч “Динамо”-“Карпати”. Подорожувати в Київ було дуже легко, бо поїздів в цьому напряму багато і більшість з них такі, що ввечері сідаєш, а зранку в Києві і назад так само, тому жодних проблем з подорожжю не виникало.

– Відколи ти почав подорожувати автостопом? Куди це було і з ким?
– Перший подорож автостопм була літом 2013-го року. Це було по Білорусі та Росії, а конкретно за таким маршрутом: Львів-Гомель-Москва-Санкт-Петербург-Мінськ-Брест. Мені настільки сподобалась ідея автостопу, що я розлюбив поїзди. Особливо тому що вся подорож коштувала мені 400 гривень. Апотягом один тільки квиток зі Львова в Москву коштував би гривень 700. Після цієї подорожі зрозумів, що автостопом можна покорити світ, треба мати тільки бажання.
– Я знаю, що ти декілька разів вирушав у Євротури. Розкажи, в яких країнах ти побував.
– Наразі я відвідав 27 країн Європи, на це все пішло трохи менше 2 років, ось список мій список всіх відвіданих: Білорусь, Росія,Польща,Німеччина, Данія, Норвегія, Швеція,Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія,Угорщина, Чехія, Люксембург, Франція, Бельгія, Нідерланди, Сербія, Македонія, Косово, Албанія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Австрія, Словенія.
– Ого! Це дуже багато, як для 21-річного хлопця. А як до твого захоплення ставляться батьки, рідні, адже подорожувати автостопом дуже виснажливо і небезпечно?
– Перші поїздки автостопом змушений був приховувати і трішки підбріхувати:) Але коли повертався, розказував, що деякі відстані пересувався автостопом. Так крок за кроком підготував їх до того, що для мене нема іншого способу пересування, крім цього. Звісно вони переживали, відмовляли мене, але коли зараз я за кілька євро проїжджаю пів-Європи і по поверненню розказую їм історії і показую фотографії, то вони вже не маютьнічого проти. Дитина і світ дивиться, і грошей не бере. Ідеально ж.:)
– Ти надаєш перевагу подорожам наодинці чи з компанією?
– Ніколи ще не подорожував сам! Звісно, з компанією веселіше:)
– Як ти поєднуєш подорожі з особистим життям? Твоя дівчина підтримує твоє захоплення?
– Прекрасно поєдную. Зі своєю дівчиною пройшов весь шлях від першого автостопу і дрібних поїздок по Україні до “короля автостопу”(як я це називаю). Хоч вона на початку не дуже вірила в такий спосіб пересування, але була чи не єдина, хто вірив і підтримував мене з початку моїх починань, коли всі люди відмовляли і казали, що це не реально. Але я таки довів, що це все реально і все можливо, після того, як я на собі випробував автостоп, поміг їй відкрити візу і вже не раз їздили разом. Їй такий вид подорожей теж дуже подобається, тому проблем з особистим життям немає!:)
– Чи можеш згадати якусь смішну чи курйозну ситуацію під час стопу?
– Найкурйозніші ситуації – це, напевно, місця, в якихдоводилося ночувати: у Петербурзі спав на столику у супермаркеті, а коли охоронець мене будив, я відповідав йому, що чекаю першого потягу метро. В Амстердамі дрімав на вокзалі, а коли звідти вигнали, довелося грітися біля автобуса, адже на вулиці було дуже холодно. Найчастіше виходило так, що нічліг знаходили на заправках за столиками. Але найвеселіша історія пов`язана зі Скандинавією. Подорожуючи Норвегією, ми з другом заїхали вгори, де вітер пронизував до кісток. І хоча ми мали палатку, але спати у ній було поганою ідеєю. Збоку побачили сміттєвий контейнер для картону, відкрили його і вирішили, що переночувати у ньому– найкращий вихід. Тепло, безвітряно і комфортно.
Довелося, щоправда, прокинутися о п`ятій ранку, щоб не зруйнувати психіку якогось норвежця, який би вигулював зранку собаку і побачив двох хлопців, які вилазять зі сміттєвого баку:)
– Ти об’їхав пів-Європи. Які країни тебе вразили, а які, навпаки, розчарували (якщо є такі)?
– Вразила в першу чергу Норвегія. Там настільки гарні гори…Мені здавалось, що я потрапив на іншу планету. Також вразили шведи, а особливо їхнє ставлення до сміття. Вони настільки хазяйновиті і практичні, що навіть сміття використовують з користю. Швеція навіть закуповує сміття в Фінляндії, бо свого не вистачає:)
Розчарувала, мабуть, Сербія своїм проросійським населенням. Також основне розчарування – це Париж, бо насправді – це місто смердючого метро, купи бруду і великої кількості циган, які весь час обракадають туристів.
– Чи міг би ти залишитися в якійсь країни жити чи душа вічного мандрівника завжди буде линути до рідної Батьківщини?
– Важко зараз сказати, але мені важко дається життя без дому, коли подорож дуже довга починаю сумувати за батьками, близькими людьми.На жаль, всіх близьких людей в подорож не візьмеш.:) Завжди дуже хочеться вернутись додому і показати батькам фото,де я був і що бачив:)