Багато хто з нас замислювався над цим питанням. Одні говорять, що це неможливо, інші  - навпаки. Давайте спробуємо у цьому розібратися. Є декілька варіантів дівчачо-хлопчачої дружби.

Напевно кожен з вас як мінімум раз на тиждень згадує «незлим тихим словом» львівські маршрутні таксі. Бо дійсно, саме вони є однією з найбільших проблем нашого міста.

Кажуть, що життя - це поле, на якому чорні смуги чергуються з білими. А тепер подумаємо логічно, що ми називаємо білою смугою? Це так званий стан "все нормально", а нормально в нас тоді, коли не відбувається нічого поганого. Просто все йде так, як має йти і нам нема на що жалітися. Білий - це просто відсутність кольору, чистий аркуш. А чорний? Чорний колір виходить, коли змішати всі інші кольори - синій, жовтий, червоний... Тобто чорна смуга в житті - просто збіг різних кольорових обставин, які ми сприймаємо як одне ціле. А могли б навчитися розділяти всі ці кольорові штучки і радіти кожній окремо, а не впадати в депресію від їх сукупності.

Якщо розглядати всі події, що відбуваються з нами окремо, у кожній можна знайти позитив. Буває, що дві кольорові події стикаються...тут можливі варіанти. Наприклад, змішається жовтий колір з червоним, вийде помаранчевий... Тобто збігаються дві позитивні події і результат позитивний. А може бути й таке, що кілька яскравих кольорів змішаються, а результат зовсім не привабливий... Боротися з цим немає сенсу - такі закони природи. Але навчитися розсіювати темні плями на маленькі кольорові фрагменти цілком реально.

Білі смуги - як чистий аркуш - безкінечне поле для творчості. Хочеш - малюєш жовтим олівцем, хочеш - заллєш все зеленою фарбою, а ще можна зробити різнокольоровий малюнок!! Голоане- слідкувати за тим, щоб кольори не змішувалися.

Насправді життя далеко не чорно-біле. В ньому безліч кольорів, але якщо дивитись на нього здалеку, то видно саме такі смуги. Білі - це ще не щастя, це безкінечні можливості, і тільки від нас самих залежить, чи аркуш залишиться білим (тобто нас влаштує стан "все нормально"), чи ми прикладемо зусиль і зробимо його кольоровим (доведемо до "все супер"). А чорні - це те, що в нас вже є, що відбувається без нашої участі, те, що підкидує нам доля, а ми за цим всім тільки спостерігаємо. Головне - дивитися на речі під правильним кутом, щоб було видно навіть найменші кольорові крапочки.

Радійте життю! Старайтесь бачити позитив у найменших дрібницях! Життя ніколи не буває сірим...можливо просто варто протерти шибку, через яку ви на нього дивитеся. І завжди тримайте напоготові кольорові олівці - раптом захочеться додати яскравості будням!! =)

25 лютого — перша річниця президенства Віктора Януковича чи день, який варто присвятити визначним діячам культури України?

Упс…так сталося…Над чим замислюється кожна вагітна студентка?!

У сучасному світі майже 85% сексуально активних жінок не використовують протизаплідні засоби з метою запобігання небажаної вагітності. Не лише жінки, а й чоловіки повинні бути достатньо досвідченими і приймати заходи, якщо не хочуть експериментувати зі своєю та чужою долею!!! Не дозволяйте, щоб непрофесіонали, випадкові знайомі чи друзі нав’язували вам хибні уявлення та переконання про контрацепцію. Зверніться зі своїми запитаннями та проблемами до спеціаліста. Лише так ви збережете своє здоров’я та залишитеся безтурботними студентами.

Всі хочуть мати багато грошей і при цьому нічого не робити. Бути студентом - і не вчитись! Закінчити універ - і відразу на хорошу роботу! Студенте, а ти вже визначився ким будеш?

Наша поведінка - обличчя нашої особистості. Врівноваженість показує чи, краще, проявляє наші "нутрощі", наше наповнення, нашу усвідомленність... Дотримання серединного шляху - (це не НЕЙТРАЛЬНА позиція) -  це ВРІВНОВАЖЕНІСТЬ!

А що якщо змінити байдужість на тепло?Що якщо частинку себе віддати комусь,довіритись і відкритись сповна?А що якщо цього разу ніхто не покине і не ранить? а що якщо...

14 лютого придумали не лише для того, щоб дарувати валентинки, квіти та подарунки. В цей день необхідно говорити про Кохання. Один одному - в першу чергу. Але не менш важливо говорити про Кохання публічно. Та ця розмова не про класичну любов. А про прогресивну, новітню, стрімку - Любов, що народжується в Мережі. 

Напевно, зараз більшість одинадцятикласників, завершуючи шкільний навчальний процес, обирають з-поміж творів зарубіжної літератури той, що є меншим за обсягом. Адже і так доведеться читати сотні сторінок Шевченка, Франка, Костенко та інших. Обирають, не задумуючись над тим, скільки гублять.

Останні твори у програмі 11-го класу із зарубіжної літератури – У.Еко "Ім’я троянди" та П.Зюсткінд "Парфуми: історія одного вбивці". Само собою, вибір падає на Зюскінда. Тут все просто – асоціативний ряд: ім’я автора-назва книги-назва фільму…і пішло-поїхало. Підлітки в кінці важкого року обирають "легке" чтиво, яке доречнішим було хоча б через рік. А краще і всі п’ять.

А що ж отримує той, хто все-таки вирішив з’ясувати – що ж таке ім’я троянди та з чим це їдять? Ці небагаточисленні читачі отримують калейдоскоп відомостей та любов до знання. Назавжди.

Зав’язка проста – все почалось з того, що в одному куточку Італії народився дивовижний хлопчик. У майбутньому – автор, публіцист, критик, професор Болонського університету, спеціаліст по семіотиці. Коротше, – Умберто Еко. Взірець особистості Ренесансу – тобто "універсальної", всезнаючої людини.

Одного дня цей дивовижний чоловік зрозумів, що потрібно вбити монаха. Пером - тобто літературно, само собою. Так зазначає сам Еко у своїй праці "Замітки на полях Імені троянди". І пішло діло. Та так чудово, що виник монастир 14-го сторіччя, люди-прототипи, все ж таки вбиті монахи, незліченна кількість таємниць та автор-інтелектуал, що звертається до знаючого, розуміючого читача. В процесі засвоєння тексту приходить розуміння, що засвоїти його неможливо. Занадто багато людей, дат, обставин, знаків-символів… але це все просто оболонка. Як фактура. Чи різьба. Розуміння цього приходить лише на останніх сторінках тексту. Схоластичні диспути вражають своєю насиченістю, а головному герою-оповідачу неможливо не симпатизувати. Читач живе там, читаючи. Маестро Еко зробив усе, щоб добитись такого результату. Результату, що вражає.

Недаремно книга стала бестселером у 1980-му році, завоювавши собі на довгі-довгі часи місця на поличках світу.

Не бійтесь кількості сторінок. Не лінуйтесь порозкинути мізками, що до чого, і чому фільм "Парфумер" популярний, а от "Ім’я троянди" - зовсім ні?

Може, справа не у тому, що книга недостатньо цікава, а у слабкій екранізації роману? Адже більшість світового рівня книг екранізовані досить-таки жахливо, ви не знаходите?). Не дайте масі вплинути на вас та ваш смак. Будьте критиками та довіряйте лише собі.

Смакуйте найкраще =)