Ars longa, vita brevis

«Мистецтво вічне, життя коротке», причому останнє настільки коротке, що за цей час перше рідко встигають зрозуміти. Тому майже завжди митці — бідні люди, а якщо не бідні, то живуть не за рахунок своїх творів.

В образотворчому мистецтві найяскравіші приклади – Вінсент Ван Гог, Амедео Модельяні, а російський художник Олексій Саврасов взагалі під кінець життя віддавав роботи за бутиль горілки.

В літературі ситуація не була і не є кращою. Чому так виходить? Відповідь, як на мене, дуже проста і полягає в тому, що люди прив’язуються до речей і понять. Якщо в дитинстві показували класичні твори, то це мистецтво, а інше – то так…

На питання «Яких художників ви знаєте?», начастіше можна почути таке: Рафаель (Санті), Леонародо да Вінчі. Але це художники доби Відродження. А всі інші? Так, іноді можна почути Пікасо, Малєвіч… Це мистецтво 20-го століття. І його, як і мистецтво 21-го сторіччя, поки мало хто розуміє (Я от, наприклад,  не розумію. Тобто мені подобаються деякі роботи, але не можу сказати чому, і що вони в собі несуть), до нього ще не звикли. Просто зараз модно знати ім'я відомих художників цього періоду. А бароко? Назвіть хоч одного митця… А Ви точно чули їх імена.

Зараз багато хто каже, що сучасне мистецтво – не мистецтво, а хтось його купує за мільйони.

Ми не можемо сказати щось напевне, про це будуть судити наші онуки.