Схаменіться, люди, бо біда нам буде!

Нещодавно стала свідком жахливої картини у місті Львові. Дорога від Львівської політехніки до залізничного вокзалу по боках засипана побутовим сміттям (поліетиленові пакети, скляні пляшки і т.п.). Це мене дуже занепокоїло. З приводу такого недбальства я написала вірш. Подаю на ваш розсуд.

Кричимо: ми – українці!
Чесніші за інших!
Ми – співаємо, танцюєм!
І п’єм – саме більше…

У нас – вибалки, долини,
Ріки, ліс, Карпати.
Тільки ми на цю природу
Не звертаємо уваги!

У подвір’ї – лижем чисто,
Шкребем, прибираєм,
І вивозимо із двору
Все сміття, що маєм.

Покидаєм на дорозі -
Бо не своє, людське.
І пливуть річками дохлі
Свині, пси, пацючки…

Хто ж свиня тоді насправді -
Твар, а чи людина?
Де ж та совість ваша, люди?
Та природа ж гине!

І не можна вже дихнути
На повнії груди,
Коли нечисть, бруд і сморід
Роблять собі ж люди.

Схаменіться, самолюди
Не «плюйте в криницю»,
Бо не буде ласки Бога,
Щоб води напиться!