12 03/13
20:20

Львівський активіст розповів про життя громадських організацій


Львівський активіст розповів про життя громадських організацій

Розмовлятимемо з Антоном одним із організаторів маршу. Хлопець переконаний, що громадські діячі здатні змінити Україну, каже, на краще. 

Фото автора
1
Подякували: НелеГАЛ
1
3558

23 березня у Львові вперше пройде акція під назвою «Марш вільних людей». Напередодні цієї події журналіст ST дізналась трішки більше про тих, хто організовує такі заходи громадських активістів. Розмовлятимемо з Антоном одним із організаторів маршу. Хлопець переконаний, що громадські діячі здатні змінити Україну, каже, на краще. А як воно краще? Чи кожен може стати громадським діячем чи, можливо, без конкретних рис характеру не обійтись? Про це і не тільки читайте далі.

Стати активістом спонукало бажання справедливості і розчарування в політичних силах та фінансованих грантоїдських організаціях. Згодом зрозумів, що найближчий мені автономний націоналізм.

Громадські організації сьогодні настільки різні, що практично кожну треба розбирати окремо. Взагалі я розділяю їх на групи і класифікую виходячи з того, заради чого вони існують, а саме:
1) Організації, які мріють з часом боротись за владу (стати партіями, або керівництво хоче використати організацію, як трамплін).

2) Організації, які існують заради заробляння грошей і практично стають роботою для членства (переважно завдяки грантам).

3) Культурницькі організації, які теж можуть діставати гроші через гранти чи в інший спосіб, але пускають ці гроші суто на розвиток організації (акції та реманент).

До перших двох ставлюсь звичайно негативно, оскільки вони швидко стають продажними, або маріонетками грантодавців, а до останніх в залежності від того, що вони несуть своєю діяльністю.

Громадським об’єднанням не вистачає розуміння реальних проблем, як таких. Більшість з них (ті, що хочуть змінити світ на краще) є реформістами вони закликають не до зміни системи, а до її покращення. Одні борються за крихти для народу зі столу влади та капіталу, інші відривають від себе і допомагають ще біднішим, в той час як Ахметов купує собі найдорожчу квартиру в світі, а наші місцеві депутати-«патріоти» міськрад та райрад їздять на джипах ціною в декілька дитячих життів. Інші думають, якщо виховають молодих патріотів в своїй організації, то вони підуть у владу і змінять її. Цю байку я чую вже років 15 і чесно вам скажу, що ті молоді «патріоти», які мені ще років 10 тому говорили, що треба йти у владу, зараз є нормальними хабарниками і не відрізняються від тих молодих «не патріотів», які  ставали чиновниками в той самий час.

Рух, активістом якого я є «Автономний Опір» має за мету стати рухом, який здійснить ідею самоорганізації народу, шляхом прямої дії підірве авторитет держави і капіталу, створить своє контр-суспільство альтернативні економічні, культурні та політичні об’єднання громадян, які стануть зародком нового суспільства і в часи кризи здійснять переворот суспільних відносин та свідомості через повстання трудови цих мас. Саме ми називаємо революцією. Наша революція має на меті передачу влади і власності працюючим масам, щоб всі рішення в політиці і господарстві приймали колективи громадян, з яких складається трудовий народ, а не начальники, капіталісти та інші паразити.

Якщо хтось думає, що молодь чи люди, які хочуть змінити світ, не мають розважатись і повинні бути завжди серйозні та сконцентровані на роботі, то вони помиляються. Навіть у 1920-30-ті роки на окупованих Польщею Галичині та Волині існували молодіжні організації, які частково, а деякі повністю можна назвати  розважальними. Але водночас вони виховували майбутніх борців за свободу України. Можна згадати, що «Пласт» називали «великою грою». Головне, щоб ці організації не вели свою діяльність на руку владі.

Державні органи влади цілеспрямовано заважають займатися громадською діяльністю. Наприклад, наша агітація чиститься комунальниками значно краще, ніж розклеєна реклама, саме ті ЗМІ, які належать керівництву Львова час від часу викладають про нас якісь нісенітниці. Можна згадати про репресії з боку каральних державних органів, які дуже хочуть посадити когось з найбільш активних борців за справедливість.

Для чого молодим людям долучатись до громадських об’єднань? По-перше, для здобуття кращої долі для народу, а значить і для себе. По-друге, аби не бути знищеними і не опинитись колись сам на сам з державою, як це могло статись із сім’єю Павличенків і як це сталось з десятками тисяч, а можливо й сотнями тисяч нам невідомих людей, які сидять нізащо по тюрмах,  в яких влада забрала останнє майно, в яких когось з родичів збив депутат чи мажор на машині і так далі. Перераховувати можна довго, але всі повинні розуміти, що тихенько в цьому світі переховатись не вдасться: якщо не до тебе, то до твоїх родичів чи дітей рано чи пізно дотягнуться руки держави та капіталу.

Навіть не буду перераховувати «громадські організації», які фінансуються політичними партіями, оскільки вони відомі всім, хто не сліпий і не глухий. Проблема партій (і нам це подобається) в тому, що вони настільки нетерплячі, що навіть не намагаються зробити свої підконтрольні рухи чи організації масовими, приховавши на початках що це їхній проект, а зразу заставляють ці рухи та організації «відпрацьовувати» гроші.

В залежності від кількості активістів та їхніх можливостей, громадські об’єднання можуть впливати на політичну, економічну чи соціальну ситуацію в країні. Можу пригадати, як тільки через мітинг пари сотень людей під Ратушею рік тому міська влада Львова почала коригувати маршрутну схему.

Через репресії з боку держави доводиться приховувати свої справжні імена. В соцмережах, наприклад. Найчастіше міліція приходить до тих, хто найбільше «засвічений».

Важко передбачити, яке майбутнє чекає на українські громадські об’єднання. Це залежить від загальних умов в країні.

Україна це все дороге, що можна вкласти в одне слово. На жаль, експлуататори  позбавили український трудовий народ Батьківщини, привласнили Україну собі. Наша мета відвоювати в них Україну для народу.

Ситуація зі свободою слова, як і у всьому світі, паршива. Просто десь краща, а десь гірша. От в нас краща свобода слова, ніж в Росії,  але гірша, ніж в Швеції, але в Росії краща, ніж в Білорусії.

Як з чим порівнювати… Однак, те, що свободи слова в її ідеальному значенні немає ніде факт.

В Україні найбільш гостро стоять такі проблеми як бідність, за межею якої перебуває 80% українців, безробіття, що охоплює 8 мільйонів, трудова еміграція за кордоном працюють 7 мільйонів українців, глибока майнова і правова нерівність, яка виражається у величезному розриві в доходах і свавіллі з боку імущих класів. Але найголовніша проблема полягає в тому, що народ не усвідомлює до кінця причини своїх проблем і не знає шляхів їх вирішення.

Ми впевнені, що єдино правильним і можливим вирішенням соціальних проблем може бути тільки соціальна революція, що знімає їх передумови у вигляді капіталістичних суспільних відносин. Тому ми не боремося за «покращення життя» в межах даної системи, типу підвищення зарплати або створення робочих місць. Невдоволення людей насущними проблемами повинне бути використане для їх агітації проти капіталізму в цілому. Потрібно вивести людей на боротьбу проти причин, а не тільки наслідків. Саме цій меті підпорядкована наша діяльність. Наші методи пряма дія і самоорганізація, без посередництва політичних партій і системних профспілок. Це означає створення об'єднань, альтернативних буржуазному громадянському суспільству. Вони можуть стати основою нового ладу, якщо скористаються регулярними кризами капіталізму, які створюють умови для повстання трудових мас і подальшої соціальної революції.

Риса характеру, яка повинна бути в кожному громадському діячеві бажання самовдосконалюватись.


Коментарі:


Юрко Семашко
Штатні журналісти

Це інтерв"ю - це шось КАРДИНАЛЬНО нове в нас. Дуже цікавий і серйозний матеріал...
подача - по-новому
ідея - сміливо. 

17 березня 2013 21:56
907
0
1214
0
1176
0