09 09/16
22:54

“Україну він не малював, він її оспівував”


“Україну він не малював, він її оспівував”
Катерина Косів
0
Подякували: Ще ніхто не дякував
0
480

28 серпня 2016 року відійшов у вічність один з найвидатніших митців в українському малярстві другої половини ХХ століття, яскравого представника львівської живописної школи Народний художник України Володимир Патик. Він мав звання народного і заслуженого художника України, був членом Спілки художників. У 1999 році він отримав Шевченківську премію за серію робіт "Земля Шевченка" та за інші твори.

Володимир Патик об'їздив майже всю Україну, особливо любив Карпати, був далеко на Півночі Росії, в Мурманську, малював у Прибалтиці, Сибіру, Середній Азії — і всюди митця захоплювала краса природи, люди та їхні заняття.

Сьогодні, 9 вересня у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові ми на відкритті виставки творів видатного митця. Музей весь у картинах, людей повна зала, оркестр. Усі в очікуванні відкриття.
 

Тут зібралися усі шанувальники, знайомі, друзі та родичі. Відкриває виставку Ігор Кожан - директор національного музею імені Андрея Шептицького.
Сьогодні Патик є з нами. Він дивиться на нас, на виставку і знає, що ми його пам'ятаємо. Він працював 12-14 годин на добу для того, щоб збагатити нашу культуру, щоб люди отримали певну насолоду”, - розповідає Ігор Кожан.

Також додає, що Володимир Патик минулоріч подарував музею 25 творів живопису і 100 рисунків акварелей. Музей має чи не найбільшу колекцію творів серед музейних збірок України.

Далі звучить твір ”Отче наш” Максима Березовського у виконанні струнного квартету (під керівництвом Артура Микитки) Львівської Національної музичної академії ім. М. Лисенка у честь пам'яті Володимира. У залі — тиша.

Після виконання оркестру до слова запрошують художника, проректора з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв, професора Романа Яціва.

Розповідає, що постать Патика конфігурує у певному середовищі українського мистецького буття другої половини XX- початку XXI століття. Це ім’я стало прикметою творчого, незнищенного, українського Львова, який постійно пропонував світові цікаві духовні та естетичні ідеї. “Він відкрив дуже широку перспективу для творчої свободи в тих обставинах, коли треба було заявити про свою приналежність до української нації, про право на творчу свободу, про право бути самодостатнім»

Художник відзначався волелюбністю, культивував високі ідеї і духовні, культурні, інтелектуальні засади. Тому його малярство розкриває той пласт душі автора і душі народу, які визначають українство як націю. Ця виставка фрагментарно, але концептуально за певними параметрами показує Патика як непересічну індивідуальність, яка зуміла стати певним філософом епохи.

Останньою виступає дружина — Романа Патик.

З гордістю Романа розповідає різні історії з їхнього життя з Володимиром. Про те, як він малював, як любив природу, Україну. Дуже любив поле і в останні роки життя просив своїх дітей Остапа та Оксану завезти туди його. Каже, що він малював усюди і все, що бачив.
“Україну він не малював, він її оспівував.. Будь-який куточок України: чи то Полтавщина, чи Житомирщина... Особливо любив Шевченківський край”, додала дружина.


Здивувало,що у своїй промові Романа жодного разу не назвала свого чоловіка по імені. Називає його “Патичок”. “
Бо Володимир ― дуже довге ім’я, Влодзю ― я не люблю того імені. А Патик ― так просто, гарно і доступно. Як йому казали: “Чому ти не хочеш бути Пáтик? Як Когýт хоче бути Кóгутом? Він казав: «Ні, я селянський син. Мій батько був Патико́м і я буду Патико́м”.

Промову закінчила хвилиною мовчання.


Після завершення відкриття, й
демо у зали, де представлена уся творчість Патика. Тут багато людей, усі фотографують картини та уважно читають описи. Представлені картини тут від 1950-60 років і до зараз. Тут і автопортрет, і пейзажі, і величезна картина на півстіни — “Козаки Хмельницького під мурами Львова”, яку було замовлено історичним музеєм у 1975 році. Оскільки він намалював тут жовто-блакитний прапор, що відповідали історичній правді, звісно, що замовники її сховали. Син Остап знайшов цю картину у селі Вишневець у коморі при музеї “Байди Вишневецького”.
 

 

Спілкуємось з родиною, адже цікаво дізнатись, яким було життя Володимира. І своїми спогадами та враженнями ділиться його онучка — Устина Заяць:

Мій дідусь був надзвичайно скромною людиною. Я любила його почуття гумору. Своєю щоденною працею він показував хороший приклад усім, хто його оточував. Тепер його твори говорять за нього. Він прожив довге, сповнене кольорами життя. Нехай земля йому буде пухом”.

Ми згадуватимемо Володимира саме таким, як він себе і описував: “За моє творче життя вимальовано 500-600 кг фарби, замальовано 1875 м полотна і зрисовано 1,5 тонни паперу…І зараз я живу з повним відчуттям смаку до праці, до життя, до кохання, з незаземленими мріями…і не визнаю паспортного віку.”


Катерина КОСІВ


Коментарі:


670
0
1073
0
957
0