«Що за ляльки навколо нас? Якщо вдивитися в їх порцелянові обличчя, то можна побачити...себе!» - така цитата сьогодні мандрує Мережею. Якщо відкинути увесь повчальний зміст цього афоризму і поглянути на сучасних авторських ляльок, справді, можна легко помітити - вони надзвичайно схожі на людей. Їхні обличчя відображають життєві емоції, а пози змушують думати, що ляльки щойно застигли, раптово перервавши рух. Львівська лялькарка Юлія Герасимато, найчастіше створює казкових персонажів, але вони завжди виглядають як живі.

— Юліє, скажіть будь ласка, чим для Вас є творчість (самореалізація, відпочинок, захоплення, робота)?

— Жодне з перелічених. Це в першу чергу – потреба. Є такі люди, які постійно мають щось робити. Я така з дитинства. І мої активні поривання не завжди завершувались добре. Колись на дачі у бабусі ми з кузиною вирішили робити маленьких ляльок з квітів – пачка з Золотої кулі, голова з Розбитого серця і все це нанизували на тверде стебло. Так ми обідрали майже усі квіти на ділянці. Звісно, нас спіймали за цим заняттям і добряче насварили.

— Професія, яку Ви здобували в студентські роки, пов’язана з творчістю?

— Абсолютно не пов’язана – я електрофізик. І зараз працюю за фахом – інженером. Поєдную творчість та роботу.

— Сьогодні Вас знають як майстра прикрас, лялькарку. А з якого саме виду творчості ви починали?

— Починала з в’язання. Робила власні замальовки, авторські роботи. Однак, це довгий процес, а терпіння – не моя сильна сторона. Але для мене важливий результат, тому я продовжувала в'язати, виправляти помилки, переробляти. В’яжу я все життя – скільки себе пам’ятаю. А ось у 2001 році я потрапила на курси виготовлення виробів та прикрас зі шкіри. Вони були безкоштовні, викладали там випускниці Художньої академії. Півроку я вчилась. Так почався новий творчий етап в моєму житті. Вироби зі шкіри теж забирають багато часу, але і процес, і результат захоплюють. Це як тепер з ляльками – твій витвір сам тебе веде до кінцевої мети. Починаєш робити одне, а може вийти зовсім інше.

— Пам’ятаєте свій перший витвір?

— Звісно, пам’ятаю. Перших ляльок я робила ще в дитинстві. Це були балерини. Ось зараз я виготовляю їх з паперклею, а тоді робила з тканини. Схожих балерин створювала моя бабуся. Я робила їх у подарунок – подругам. Також їх можна використовувати як іграшки на ялинку або ж як прикраси.

— А якому виду творчості надаєте перевагу на даному життєвому етапі?

— Все ж таки лялькам. Їх створення відбирає дуже багато часу.

— Що Вас надихає і чи можливий для Вас початок творчого акту без натхнення?

— Змусити себе працювати я не можу. Якщо мені не хочеться творити, я не буду цього робити. Але натхнення… Це загадка. Воно приходить, коли зовсім не чекаєш. Просто в якусь мить розумієш – треба щось створити. І знаєш як саме. Ось наприклад ідея створення «Мишиного балету» виникла, коли я просто сиділа та чергувала на виставці «Київська казка». Зробила замальовку миші-балерини. Показала її колезі, що сумував у сусідньому павільйоні. Він оцінив: «Вони в тебе надто товсті». Я показала інший ескіз, на що він відреагував: «А ці - як моделі. Теж не те. Треба щось середнє». Добре, коли у мить натхнення поряд є людина, яка розуміється на творчості та може щось порадити.

— До речі, миші зовсім як справжні…

— О, це я просто добре знаю предмет. Мишей я бачила чимало. Моя мама біолог. У дитинстві я полюбляла приходити до неї на роботу. Там були миші, пацюки, хом’яки. І вдома такі тваринки в нас жили. Я їх абсолютно не боялась. Навіть колись для однокласника взяла трьох мишей до школи. Вчителька побачила банку зі звірятками і їй стало недобре.

— З якими емоціями пов’язуєте свій творчий акт? Що відчуваєте, коли творите?

— Важко сказати про емоції та настрій під час творчого акту. Головне – це зосередженість, адже я працюю з дрібними деталями. Тому не люблю, коли хтось поряд присутній та спостерігає за моїми рухами.

— Зараз доречно запитати: дехто з митців полюбляє творити тільки вночі або на світанку, дехто – усамітнюється, а хтось навпаки творить у гамірних місцях. Чи є у Вас якісь вимоги до часу та місця здійснення творчого акту?

— Я жахлива сова. Але працювати вночі не можу. Замало світла. А ось вдень — і вдома, і на роботі в обідню перерву — творити дуже  комфортно. До того ж працювати з дротовою основою для ляльок зручніше саме на роботі — там є усі необхідні інструменти.

— Відомо, що Ви не працюєте лише для себе, рідних та друзів. Ваші роботи мали змогу побачити усі охочі – наприклад на Львівському фестивалі «Ляльковий світ». Розкажіть, як це було?

— Я брала участь у фестивалях Львова та Києва, навіть була в одному салоні в Москві. А почалось все з Інтернету. Я робила іграшки для себе та рідних. А потім випадково натрапила на Санкт-Петербурзький форум. Зареєструвалась і надіслала фото своєї роботи – мушкетера. І там, відома лялькарка Вікторія Міненко – зараз вона голова Українського об’єднання лялькарів – запропонувала мені взяти участь у Першому великому всеукраїнському фестивалі «Київська казка». Я радо погодилась, і коли приїхала туди була здивована – так багато було там лялькарів. А от перший «Ляльковий світ» у Львові був на рік раніше - у 2009 - але він пройшов наче повз мене. Хоча мої дані були в галереї, де продавались ляльки, але ніхто нічого не повідомив. А ось у другому я вже брала участь. Туди мене запросила організатор Ірина Сорокіна, коли ми були на «Київській казці». Львівський фестиваль – мій улюблений. До речі, незабаром у нас презентація авторських ялинок.

— Лялька – для одних просто забавка з дитинства, для інших, як от для колекціонерів, доросла дорога іграшка. Скажіть, будь ласка, чим для Вас є лялька і який зміст Ви вкладаєте в це поняття?

— Важливо розрізняти – звичайну ляльку і авторську ляльку. Остання – це, грубо кажучи, прикраса помешкання, статуетка. Часто така лялька є центром усього інтер’єру – особливо виконаного у стилі мінімалізм. Великі ляльки навіть наближаються до скульптури. Як от у художниці Юлії Лучкіної, Андрія Дроздова. Його роботи я дуже люблю.

— Ви називаєте своїх улюблених авторів. А чи існують для Вас у творчості авторитети: люди, які вразили Вас своїм талантом і які є для Вас зразком?

— Ні. Якщо є зразки, тоді вже виходить творче наслідування, в чомусь навіть копіювання. Я намагаюсь відходити від чужих стилів. Звісно, це важко, особливо коли подобаються чиїсь витвори. Думаєш: «О, саме так і мені слід було зробити!» Але ні в якому разі не можна собі дозволяти копіювання чужих ідей. В кожного творця – своє обличчя. Це – його твори.

— Зараз у світі популярні ляльки-копії відомих людей. Чи маєте Ви досвід створення «зіркових ляльок»?

— Ні, мені це нецікаво. До того ж такі ляльки не надто добре продаються. Їх треба робити на замовлення. Але, безумовно, в нас є майстри, які працюють саме в цьому жанрі – створюють ляльок-артистів, ляльок у різних ролях, і це їм вдається прекрасно. Але це не моє.

— Юліє, з якими матеріалами Вам найлегше і з якими найважче працювати?

— Є матеріали, так би мовити, «застигайки» та «запікайки». Ось з пластиком, який треба запікати я ніколи не працювала. Я працюю з матеріалами, які застигають – паперклеєм, ладолом, як допоміжний використовую кіропласт – для деталей великого об’єму. Він найдешевший, але з нього неможливо зробити якісну невеличку деталь тріскається.

— Чи думаєте про відкриття власної виставки? Як вона має виглядати? Це просто експозиція Ваших творів чи якийсь перформанс – поєднання музики, відео?

— В мене зараз не так багато робіт. Хоч і повільно, але ляльок купують. А щоб влаштувати виставку необхідно принаймні 12 робіт. Тобто, треба рік повністю присвятити роботі над ляльками. Але якщо помріяти… Мабуть, це не був би перформанс. Для нього необхідні дуже сучасні роботи. А в мене просто - казка.

— Мабуть не секрет, що Ви полюбляєте писати. Розкажіть кілька слів про свої досягнення у літературній творчості.

— Пишу, хоч інколи лінуюсь. Ось тут дійсно доводиться трохи себе примушувати працювати: оточуючі питають – де продовження. Зараз пишу третю п’єсу. Сюжет є. Але що дивно і нелегко у п’єсі – це створити живих персонажів. Героїв оповідання здатен додумати сам читач, адже йому допомагають інші образи, загальна картина і власна фантазія. У п’єсі інакше – не може бути недомовок, все має бути чітко.

— Коли Ви захоплені творчим процесом – замислюєтесь над мотивами та цілями Вашої діяльності?

— Ні, для мене найважливіше – це процес. Мотив – вже згадана потреба творити.

— Створення прикрас, як і ляльок – копітка праця. Тому, можливо, є якісь риси характеру, які можуть завадити людині досягнути успіху в лялькарстві?

— Я знаю майстрів, які можуть зробити ляльку за 9 днів, і які стверджують, що їм це легко вдається. Але не завжди результат добрий. Справді гарних, геніальних ляльок створюють митці, що мають вроджений дар. Тут не важливі риси характеру. Талант або є, або його немає.

— Вільний від роботи та творчості час – чи є він у Вас та чим його заповнюєте?

— Збираю валізи і кудись їду. А ще вже два роки намагаюсь опанувати грецьку мову. Я маю грецьке коріння, спілкуюсь з греками, і навіть бувала у Греції. І це соромно, коли приїжджаєш до польських греків, які вільно розмовляють грецькою, а ти спілкуєшся лише польською. Це їх дивує. Вивчення ж мови поки що дається досить важко.

— Митців завжди запитують про секрети їхньої творчої майстерності. Чи є такі у Вас?

— Секрети є, але це секрети технології. Вони не дуже цікаві. Однак, усі охочі можуть пізнати їх - наприклад на форумі інтернет-порталу Українського об’єднання лялькарів.

— Юліє, кажуть, що людей найкраще характеризує те, над чим вони сміються та що слухають з музики. Що на Вашу думку, найкраще характеризує творчу особистість?

— На мою думку, творчу особистість, як і звичайну людину, можна схарактеризувати, дізнавшись, якій музиці вона надає перевагу. Для мене, принаймні, це важливо. Наприклад, я люблю слухати класику – вона мене надихає і супроводжує протягом життя – ще з дитинства.

Фото – Юлія Герасимато, Тетяна Пазюк, Олена Цілуйко