Харків’янка Наталя Пархоменко — актриса Львівського академічного театру імені Леся Курбаса у Львові. Театр — не єдине місце, де можна побачити та почути Наталю.

Вранці, по буднях вона ж і Юна, яка заряджає позитивом на радіо «Люкс FM».

Скільки себе пам’ятає, завжди чимось займалась. Ранок починає з кави і не вірить у кохання з першого погляду.

— Наталю, професія актора — це ваше родинне, чи Ви перша, яка це започаткувала?

— Як виявляється не перша.В мене є родичка — це моя двоюрідна бабця Лідія Пирогова, з якою я познайомилась вперше цього року. Їй 72 роки і вона народна артистка Мукачевського російського драматичного театру. Завдяки одній людині, я її відшукала. Поїхала в Мукачево і це була перша зустріч. В родині окрім неї більше немає з акторства. І взагалі професія актора для мене — випадок «случайная неслучайность» (сміється—І. П.). Доленосні моменти в моєму житті завжди були спонтанними. Як от радіожурналістика та ді-джейство, до прикладу. Так виглядало, що я цього не дуже хотіла.

— А чого Ви хотіли?

—  Я не знала. Тобто я хотіла бути журналістом, але віддалено. Я хотіла бути лікарем-косметологом, але віддалено. Актором взагалі ніколи не хотіла бути. Буває, що в дитинстві стають на стілець і розповідають віршики про Новий рік, або танцюють перед сусідами, то зі мною такого не було. Життя так складалося і озираючись назад я можу сказати, що акторство добрячий шмат мого життя. Мені 32 роки і половину з них я займаюся театром.

— То хіба це можна назвати випадком?   

— Сьогодні вже ні. Але на початку, коли тільки вступаєш в університет,тоді це був Харківський     інститут мистецтв, вибір факультету можна було назвати, випадком.Я розумію, що доля має ознаку невідомості і може помінятися в будь-який момент, але я би хотіла займатися акторством і надалі.

—Тепер можна назвати вашою професією акторство?

— Так.Це моя основна професія і скрізь, де би я не давала інтерв'ю, або де б не писала про себе, найперше кажу — актриса львівського театру ім.Леся Курбаса.

— Як сталось, що Ви попри свою акторську діяльність і у Харкові і у Львові працюєте ді-джеєм?

— Досить гармонійно.Сприймаю,як подарунок…Те, що я мала у Харкові тепер маю і у Львові. Переїхала  до Львова, коли мені було 26 років.Але кохання з цим містом відбулося набагато раніше.

— Чи Ваша професія приносить задоволення, матеріальну вигоду?

— Матеріальну відразу кажу — ні (сміється — І. П.). В Україні багато каші при владі,тому важливі для національної свідомості теми перевернуті догори ногами.Зокрема я кажу про культуру.Якщо ти актор в Україні,то тобі одразу доведеться підробляти.Така дійсність.А що стосується морального, інтелектуального, духовного наповнення тут без заперечень..

— Як ставитесь до критики і похвали?

— Відкрито. Сприймаю і те, і інше. З вдячністю.

— Хто є для Вас вашими викладачами і до чієї думки Ви прислухаєтесь? 

— Найбільше я працюю з Володимиром Степановичем Кучинським-це головний режиссер театру Л.Курбаса.Але параллельно ще зустрічаються так звані «МОЇ»люди.Вони мене вчать. Я їх поважаю, пам’ятаю і дуже їм вдячна.

— Наталю, Ви хто: сова чи жайворонок?

— Взагалі я сова і найпродуктивніший період — це вечір.А живу навпаки..Кожного ранку прокидаюся в 6.15.Так починається мій день.

— Ви актриса і ді-джей на радіо.Чого Вам не вистачає ще?

— Людини,яка буде дивитися зі мною в один бік і рухатися з однією швидкістю. Людини,яка буде знати про мене більше, ніж просто, що я актриса. Людини,яка зрозуміє!

— Такої людини ще не має?

— (Сміється — І. П.). Напевно мені потрібен час.Любов — це дія.І процес тривалий в часі. Я можу говорити про почуття, коли вже мине якийсь період.А краще буду мовчати!

— Ви вірите в кохання з першого погляду?

— Напевно я знаю,що таке існує,просто це не про мене (сміється — І. П.).

—  Пригадуєте свій перший ефір?

—  Пам’ятаю... Це був найбільший стрес в моєму житті. Я проходила місяць стажування і потім мене посадили вперше на свій ефір. Було настільки страшно, що навушники були мокрі і долоні від того, що я знала, що мене слухає багато людей. Це був страшніше навіть, ніж коли я виходжу на сцену.

— Як гадаєте, Ви вже пережити свій такий творчий зліт?

— Ой, думаю ні (сміється — І. П.).

— У Вас не виникало думок, щоб тепер Львів змінити на Київ, наприклад?

— Я завжди кажу: «Ніколи не кажи ніколи». Все може бути в житті загалом. Тобто це може бути не тільки Київ а ще щось… Не зарікаюсь. Не знаю. От сама з Харкова,а живу у Львові. Що буде далі...

— Наталю, Ви кар’єристка чи сімейна людина?

-Кар'єристка? Я займаюся тим, що  люблю. От і все. Сімейна? — Так.

— Що останнє відвідали?

— Барселону. Всім раджу... Свято краси. Якщо є нагода не зволікайте.

— Ви у Харкові викладали. Чи є щось схоже у Львові?

— Коли приїхала до Львова мені запропонували викладати сценмову, але я відмовилась. Бо на той момент хотілося з собою розібратися... Поглиблювати свою майстерність. А зараз в модельному агенстві «Lviv Fаshion Week» викладаю акторську майстерність. І це мені дуже подобається.

— Де ще б хотіли себе спробувати?

—  Хотілося б у кіно. Знімалась у кількох рекламах і одному короткометражному фільмі. Але я вважаю так: якщо людина щось хоче — вона бере і робить, а я тільки про це говорю (сміється — І. П.).

—  Про що мрієте?

—  Про дещо мрію, але я б не хотіла про це говорити.

—  На радіо Ви в ефірі з двома чоловіками. Важко не буває? Вони між собою жартують, Вас «підколюють».

— Постать чоловіка дуже  важлива для мене в житті загалом…

— Любите чоловіків?

—  Ой, а як же без них?. Якщо говорити про ранковий ефір, мені це нагадує — молодша сестричка і два братики. Тут треба вирвати свій кусок пляцка обов’язково. Я працюю з харизматичними чоловіками а біля таких треба бути гідною. Тому вони мене ростять і мені це подобається.

—  Пригадуєте свої студентські роки?

—  Наш студентський курс був зірковим... Багато з них відомі актори в Україні. Дехто працює в театрі імені Івана Франка в Києві. Ще один мій одногрупник — це Сергій Бабкін колишній учасник гурту «5nizza». Там ще багато людей, які працюють в Харкові. Курс був дружнім і веселим.

— У нас вже традиційно так склалось, що кожен інтерв’юер висловлює побажання нашій аудиторії. То ж Ваші побажання.

— Бажаю, щоб ви були спонтанними та живими. Живими в сенсі, щоби залишались чутливими до ситуації навколо вас, щоб кожного дня слухали, що відбувається і куди вам треба рухатися в конкретний момент: вправо чи вліво, вперед чи назад.Щоби не боялися змін і  щоби не зраджували собі. Якщо ви хочете танцювати — танцюйте, якщо ви хочете співати — співайте, якщо хочете бути актором — станьте ним, я якщо хочете бути щасливими — народжуйте дітей (сміється — І. П.).