Дорогою успіху попід руку з наполегливістю

 Юрій Ярославович закінчив середню школу села Дунаїв Перемишлянського району Львівської області. «Отож, моя функціональна готовність до засвоєння інститутського курсу була нижчою від тієї підготовки, яку отримували вступники львівських чи спеціалізованих шкіл.» - ділиться ректор, та додає – «Ви, мабуть, знаєте, що в ті часи радіотехнічний факультет був найпрестижнішим у Львові. Туди поступали практично кращі. Прохідний бал був, як правило, 24 п’ятірки - і не менше!». Склалось так, що в перший рік вступу Юрій Ярославович не набрав необхідної кількості балів, а тому життя вирішило поводити його побічними дорогами: «Я рік працював, після цього провів три роки в армії, а потім ще рік працював, і тільки після того вступив на радіотехнічний факультет.» А який же шлях вступу відкривається перед студентом сьогодення? Він значно простіший, зауважує пан Юрій: «Зараз я б уже так: подав би документи на лікаря в медичний університет, в університет Франка - на педагогіку, в Політехніку - на інженера і так дальше, і так дальше! (Сміється) І вже би йшов туди, куди мене беруть. Це очевидні недоліки теперішньої системи вступу і переваги тодішньої: я хотів навчатись на радіотехнічному факультеті і я поступав, поки не потрапив саме туди.»

 Тобі, спудею, мабуть, цікаво, як навчався Юрій Ярославович, будучи студентом? «На перших курсах я отримував трійки, було важко. - зізнається ректор Національного університету «Львівська політехніка», - «Але вже четвертий-п’ятий курс я навчався нормально,  дотягнувся до тих людей, які мали кращу функціональну підготовку.»

Вже навчаючись в інституті на омріяному факультеті радіотехніки, майбутній ректор одного з найуспішніших університетів України, особливим чином над майбутньою кар’єрою не задумувався: «Звичайно, мені хотілося б і президентом України стати! - жартує Юрій Ярославович сміючись - Та таких планів, як от стати ректором чи проректором, я не будував. Я працював. Я не думав, що стану ректором, я не думав про посаду проректора, я просто працював. Мені здається, що це найправильніший підхід. Наполеглива праця на тих посадах, які я займав і які мені пропонували, – це і є секрет мого успіху.»

«Я згадую час навчання в Львівській політехніці з приємністю. Тому що я, починаючи з першого курсу і закінчуючи п’ятим курсом, займався громадською роботою. На першому курсі я був головою студентської ради в гуртожитку, потім секретарем комсомольської організації факультету, потім заступником секретаря комітету комсомолу інституту. Їздив в студентські будівельні загони, будучи там командиром загону, комісаром загону, командиром загального загону. Це все було цікаво, створювало атмосферу навчання. Знаєте, коли людина не тільки вчиться, але й займається якимись сторонніми цікавими їй речами, все-таки, вона встигає більше, в тому числі і в навчанні.»

Юрій Ярославович поділився з читачами Stud-Times спогадами про студентські роки: «Найяскравіші спогади, як приємні, так і неприємні, пов’язані з будзагонами. Приємні, наприклад, одразу переносять в ті дні, коли я їздив комісаром на цілину, організовував художню самодіяльність в радгоспі, де ми працювали. Будівельні загони радіотехнічного факультету на той час відрізнялися від інших загонів тим, що вони організовували в місцях дислокації так звані ательє «Дякую». Оскільки, ми були спеціалістами, які могли ремонтувати радіоапаратуру, то тоді «Дякую» було організоване в кожному такому загоні, і люди, в яких накопичилась поламана апаратура чи тільки-но зламалася якась радіотехніка, могли звертатись за допомогою до нас. Якось ми приїхали в радгосп «Октябрський», повісили оголошення, що працює таке ательє і бачимо, що ніхто не несе до нас ніякої поламаної техніки! Але ж формально звіт щодо кількості відремонтованої радіотехніки треба було здати!» То ж, кмітливі студенти вигадали цілий план по заманюванні клієнтів до свого ательє: «Один хороший технік взяв графки і запхав їх в антени деяких будинків. Одразу ж пішов збій сигналу, і люди, як ми того очікували, прийшли до нас зі своїми телевізорами за допомогою. Майстер довго копався в телевізорі, ремонтував його, потім непомітно витягнув підкладені раніше в антени графки і телевізор запрацював! Після цього випадку в нас проблем з клієнтами не було. Люди несли техніку до нас впевнено, бо переконались, що в нашому ательє є спеціалісти - не просто студенти.»

Не за горами День студента і нам стало цікаво, як проводить цей день ректор Політеху: «У моїй сім’ї всі були студентами, тому ми завжди святкуємо цей день, збираючись за великим столом», — розказує Юрій Ярославович, та додає: «Незважаючи на те, що в роки, коли я був студентом, такого свята, як День студента, не було, для нас кожен день проходив зі святкуваннями!»

Отак наполегливо Юрій Ярославович Бобало крокував до свого успіху, не зупиняючись перед малими невдачами. Зрештою, наскільки масштабними вони були тоді, настільки непомітними вони здаються зараз, залишившись далеко позаду. Отож, спудею, не зупиняйся на своєму шляху, а на удачу прийми побажання в твій День від ректора Національного університету «Львівська політехніка» Юрія Ярославовича Бобала:

«Ви молоді, ви реалісти, ви знаєте напевне, чого хочете. Головне, щоб ви ніколи не розмінювалися на дурниці. Тому що є багато різних речей, які можуть відволікти вас від того, чого ви насправді хочете, але разом з тим кожен з вас повинен кожним своїм кроком наближатися до своєї мети. Не розмінюйтеся на дрібниці, та навчіться бачити перед собою перспективу!»