14 11/16
13:32

Музика рятує все (рецензія на виставу "Симфонія сльози")


Музика рятує все (рецензія на виставу
  ◀ http://photo-lviv.in.ua/zankivchany-zaproshuyut-na-symfonyu-slozy/
0
Подякували: Ще ніхто не дякував
0
253

 

Важко говорити про те чого не розумієш, а ще важче пояснювати елементарні речі, коли вони і так зрозумілі. Таке враження в мене було після перегляду вистави «Симфонії сльози» режисера-постановника Григорія Шумейка. Мова йде не про режисера і його розуміння теми вистави, а про мої думки, які з’явились після перегляду.

Вистава, на мій погляд була занадто «розжованою», так ніби її повинні були дивитись діти, а не дорослі. З першої хвилини було зрозуміло хто є хто, які прийоми використовуються (наприклад зустріч минулого і теперішнього). Я до скреготу зубами була роздратована грою акторів. Так, я розумію, театр – є театром, але ж не цирком! Постійні кидання акторів з одного кінця сцени в інший, постійна тавтологія «Не треба… ой не треба… прошу вас не треба», викрики, непереконливі танці, де один робить те, а інший, забувши рухи, намагається повторити за першим.

Здивуванню не було меж і від сюжету. Історія українського композитора Бортнянського справді захоплює і викликає жаль. Людина, яка стільки добилась в своєму житті йде на повідку в інших, то в Княжної Драган то у  Пані в чорному. А в кінцевому результаті єдиним цінним в його житті залишається постійно незакінчена Симфонія. А що сім’я? Що тут говорити, син Олександр, як показано у виставі, постійно просить грошей, а дружина, пані Бортнянська ладна продати найцінніше що є в чоловіка, за якихось 10 000 рублів. Я не знавець біографії Бортнянського, та події показані на сцені були просто обурливі, моментами хотілось встати і закричати «Як ви можете так ставитись до нього?».

Не хочеться поганого казати про акторів, адже можливо це я не розумію театральної гри. Молоде покоління звикло до кінематографу, та враження залишаються враженнями, і змінити їх вже не можливо.

Вистава залишила неприємний «післясмак», який досі залишається в мені. Адже від історії життя Такої людини я чекала більшого, набагато більшого. Та попри всі негативні моменти, є єдине, через що я б ще раз пішла переглянути цю виставу.

Музика…

Скільки б не було негативу, музика врятувала все. Від самого початку де грала церковна пісня, до опери всередині вистави, і кінця, де Марія Шумейко, яка грала Саньку, виконала пісню, пробираючу до мурашок в найпотаємніших кутках моєї душі. Так, щоправда музика була дещо одноманітна, але та гармонія з якою вона була підібрана просто вражає. Та легкість з якою вона звучала, ще досі відлунюється всередині. Здавалося інколи і слів не треба, адже музика могла пояснити все без слів. Не дарма Бортнянський був відомим композитором. І, дякувати Богу, що у виставі про композитора не слова були головні, а музика.


Коментарі:


1915
0
2097
0
2106
0