07 10/16
19:45

У океані подій (Коли ти самотній)


OlyaLemberg
0
Подякували: Ще ніхто не дякував
0
670

 

Коли живеш у великому місті, проблеми грошей, смерті, політики, війни і т.д. відчуваються, і грубо кажучи розвиваються на твоїх очах. Кожного дня в газеті, новинах на телебаченні чи стрічці в соц. мережах хтось помирає, когось звільняють, десь тривають бойові дії. Ці проблеми нам відомі і говорити про них нормально. Та окрім цих проблем є одна, про яку ви точно не прочитаєте в новинах. Це – самотність. Ні, не та самотність коли вас кинув хлопець чи дівчина, не та, коли ви посварились і перестали спілкуватись з друзями. Я говорю про людей, які по-справжньому САМотні.

Нещодавно я відвідала прекрасне місто Івано-Франківськ, з зовсім іншою атмосферою, запахом повітря і розташуванням вуличок, та з такими ж людьми як тут, у Львові. Здається люди всюди однакові, або ж просто схожі. Проблеми такі ж як і всюди, чогось менше, а чогось більше. Зійшовши з потягу мені хотілось посидіти на лавочці, попити кави і просто «подихати» цим містом. Мої роздуми перервав чоловік років 50-ти, представився і почав говорити. Спочатку я роздратувалась, якась незнайома мені людина починає розповідати речі з свого життя, яких я просто не розумію, як і не розумію чому він це мені розповідає. А потім … до мене «доперло». Наскільки ж цей чоловік був самотнім, що розказує свої переживання мені, незнайомій людині. Як же йому самотньо. В той момент в голові прозвучав уривок з вірша Іздрика :

Коли повертається світ спиною

І знов поміж нами відстань і стіни

Говори зі мною

Говори зі мною

Хай навіть слова ці нічого не змінять

І я почала говорити, хоч частіше просто слухала. Пан Василь, так його звали, був абсолютно звичайним чоловіком. Хоча ні, не так. Він був абсолютно незвичайним у своїй звичайності. Його розповіді впивались кожним словом в мою свідомість, історії про молодість, та про викладацьку діяльність. Смішні моменти з його життя супроводжувались щирим сміхом. Він не казав, що самотній, не говорив про погане. Та я відчувала кожною клітинкою свого тіла, як цій людині не вистачає людини. Бачила як в очах окрім радості з’являється щось дуже сумне. Цей чоловік точно знав що таке самотність.

Багато разів коли я бачила, що хтось незнайомий підходить і починає говорити людям про своє життя та переживання, я , відверто кажучи не розуміла цього. Мені було важко збагнути причину такого вчинку. Адже більшості було байдуже, або й гірше, люди починали кричати, тікати, ображати нецензурними словами. Вони також не розуміли. Адже в новинах ми не почуємо як вести себе в таких ситуаціях. Про це не говорять. Проблема самотності залишається самотньою.

У океані подій які трапляються з нами кожного року, дня, години, секунди ми все частіше забуваємо – про найболючіше не говорять. Інколи проблема може вирішуватись простими словами, просто треба зупинитись  і послухати. Проблеми є соціальні, політичні і так далі, та думаю що ми занадто часто забуваємо про проблеми людські. Можливо, вже варто про них згадати?


671
0
1074
0
958
0